• Этот адрес электронной почты защищён от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.
  •   YouTube teens life

Це було наче у казці

 історії про перше кохання

 Я була студенткою, гарно навчалась в університеті, відвідувала усі заходи, які проводили нам наші викладачі та коли мала вільний час обов’язково бігла до спортзалу. Мені подобалось активно проводити свій час.

Та моя тренерка Катя навіть стала моєю кращою подружкою. Одного дня я, як завжди, поспішала на пари в передчутті «свіженької п’ятірочки», погода була не дуже, досить хмарно, усе передвіщало дощ. Проте це ніяким чином не псувало мені настрій, оскільки пари по історії мистецтв завжди були для мене найцікавішими та найулюбленішими, тому навіть якщо б настав кінець світу, я все одно не пропустила б жодної з них.

    Усі три пари для мене пролетіли наче за хвилину, але для деяких моїх одногрупників вони стали вічністю. Неподалік від університету знаходилась моя улюблена кав’ярня. Я туди завжди заходила після пар, туди я пішла і сьогодні. Трішки промокла, оскільки забула парасольку вдома, але улюблене капучіно с горіховим сиропом було понад усе. Вирішила почекати поки закінчиться дощ, замовила каву та тортик, сіла за стіл біля вікна, щоб дивитися за такими ж забуваками, як я, які квапливо перебігали ховаючись від дощу, і почала готуватися до завтрашніх занять.

     Дощ не припинявся, а ставав тільки сильнішим.Як же мені дістатися додому, - подумала я та вирішили ще пів годинки почекати.

Як ви вже могли здогадатися, що за ці пів години нічого не змінилась. Засмучена, в передчутті мокрого одягу та черевик, я вже збиралась бігти, як раптом побачила хлопця. Він зайшов до кав’ярні ніби з іншої вулиці, спокійною ходою та від кінчиків волосся до п’яток був сухим.

«Здається я його вже десь бачила, такий красень», - промайнули думки в моїй голові.

Я вийшла з кав’ярні та була шокована ситуацією на вулиці, шалений вітер та сильний дощ здавалися з середини не таким лякаючими. Декілька хвилин я збиралась з думками, і вже навіть ступила однією ногою у калюжу, як хтось позаду раптом схопив мене за руку.

Куди ти без парасольки, ти ж повністю промокнеш, захворіти хочеш?..

Я обернулася і побачила того самого хлопця.

А ми с тобою до цього ніде не бачились? Ти мабуть Віка? - додав він.

Я здивувалась ще більше. 

- Так, ти маєш рацію, - промовила я. 

- Я Микита, ми з тобою бачились на парах по історії мистецтв, ходімо я тебе проведу, в мене є парасолька. Ти ж не проти?-

 Звісно, ні, - відповіла я. 

- Ми всю дорогу жартували та коли вже були на місці він згадав про каву, яку замовив тоді з собою та не забрав.

- Ех, наступного разу капучіно з горіховим сиропом від мене точно не втече.

Я посміялася та подумала, це наче казка…

Студентка 4 курсу ЗНУ Гальвас Вікторія